Драч І. Ф.

Іван Федорович Драч (нар. 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет,перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989),Герой України (2006).

Життєпис

Народився в родині робітника радгоспу. Після закінчення Тетіївської середньої школи викладав російську мову й літературу в семирічці села Дзвеняче Тетіївського району. Працював інструктором Тетіївського райкому ЛКСМУ по зоні діяльності МТС. 1955—1958 служив в армії.

Від 1958 навчався у Київському університеті. Виключений за політичні погляди; у вересні 1961 перейшов на заочний відділ і став працювати в редакції газети «Літературна Україна». Закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Тоді ж написав перші вірші, деякі з них були критичними по відношенню до радянської влади. Член КПРС в 1959-1990 рр.

До того ж часу відносяться перші контакти Івана Драча з українськими дисидентами. Однак після їх розгону та арештів радянським режимом Іван Драч написав відкритий лист, у якому каявся в своїх зв'язках з дисидентами (травень 1966), після чого стосунки Івана Драча і офіційної влади суттєво покращились. Драч неодноразово у різкій формі засуджував буржуазний націоналізм, вславляв діяльність комуністичної партії, як у виступах, так і в поезії. Разом з тим, 30 червня 1966 ЦК Компартії України схвалив постанову про серйозні недоліки в організації виробництва кінофільмів на Київській кіностудії ім. О. Довженка, в якій піддавалися критиці кінострічки «Криниця для спраглих» (автор сценарію І. Драч, режисер Ю. Іллєнко). У 1976 він отримав Державну премію УРСР ім. Т. Г. Шевченка за свою збірку віршів.

У 1983 Івану Драчу було присуджено Державну премію СРСР з літератури за збірку віршів російською мовою «Зеленые врата». Іван Драч працював у газетах «Літературна Україна» і «Батьківщина», а також на кіностудії ім. О. П. Довженка. Після початку Перебудови відновив контакти в дисидентських колах.

На І з'їзді Народного Руху України за перебудову 7-10 вересня 1989 р. був обраний його головою: з 1109 делегатів І з'їзду 38 голосів «проти», 15 — «утрималися» — всі інші — «за». З 28 лютого по 4 грудня 1992 він був співголовою НРУ разом з В'ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем. Пізніше очолив громадську організацію — Товариство "Україна-Світ". Історія цього товариства за радянських часів була тісно пов'язана з КДБ. Весною 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради України від Артемівського (№ 259) виборчого округу. За нього проголосувало 66,38 % виборців. З березня 1998 по квітень 2002 — Народний депутат України 3-го скликання.

На парламентських виборах 31 березня 2002 р. І.Драч виступав у списку «Нашої України» під номером 31. Таким чином, він втретє стає членом Парламенту України. Творчість І. Драча набула широкої популярності як в СРСР, так і за кордоном. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Творчість

Творчий шлях розпочав у період «хрущовської відлиги». Дебютував 1961, коли київська «Літературна газета» опублікувала його поему-трагедію «Ніж у сонці». Член Спілки письменників України з 1962. Учасник урочистостей в Кам'янці-Подільському (25 жовтня 1988) з нагоди відкриття меморіальної дошки на будинку, де народився Микола Бажан. За радянських часів створив цілі цикли віршів, присвячених Леніну й комуністичній партії, до якої належав.

Нагороди

1976 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка за збірку поезій «Корінь і крона».

1983 — Державна премія СРСР.

16 жовтня 1996 — орден князя Ярослава Мудрого V ступеня — за вагомий особистий внесок у розвиток національної культури, зміцнення зв'язків держави з українцями за її межами.

21 серпня 2001 — орден князя Ярослава Мудрого IV ступеня — за значний особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, вагомі трудові досягнення та з нагоди 10-ї річниці незалежності України.

19 серпня 2006 — звання Герой України з врученням ордена Держави — за самовіддане служіння українському народові, втілене у поетичному слові та відстоюванні ідеалів свободи і демократії.

19 серпня 2011 — відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України».

17 жовтня 2011 — орден князя Ярослава Мудрого III ст. — за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини, багаторічну плідну творчу та громадсько-політичну діяльність.

Видані книги та поезії

1. «Соняшник» (1962).

2. «Протуберанці серця» (1965).

3. «Дихаю Леніним» (1965).

4. «Балади буднів» (1967).

5. «Поезії» (1967).

6. «До джерел» (1972).

7. «Корінь і крона» (1974).

8. «Київське небо» (1976).

9. «Дума про вчителя» (драматична поема,1977).

10. «Сонячний фенікс» (1978).

11. «Сонце і слово» (1978).

12. «Американський зошит» (1980).

13. «Січнева балада 1924 року» (1980).

14. «Шабля і хустина» (1981).

15. «Драматичні поеми» (1982).

16. «Київський оберіг» (1983).

17. «Соняшник» (1985).

18. «Теліжинці» (1985).

19. «Храм сонця» (1988).

20. «Противні строфи» (2004/2005).

Кінематографічні роботи

Автор сценаріїв фільмів:«Криниця для спраглих» (1964), «Камінний хрест» (1968), «Іду до тебе» (1971), «Пропала грамота» (1972), «Дід лівого крайнього» (1974), «І в звуках пам'ять відгукнеться...» (1986), мультфільму «Крила», «Вечори на хуторі біля Диканьки» (1983), «Мама рідна, любима» (1986, у співавт.), «Вінчання зі смертю» (1992, у співавт.), «Таємниця Чингісхана» (2002, у співавт.) тощо.

Автор спогадів про С. Параджанова «Трагічна квітка». Очолює Меморіальний фонд Івана Кавалерідзе. І. Драчу присвячено телефільм Р. Єфіменка «Іван Драч. Кредо» (1990).