Василь Андрійович Симоненко (8 січня 1935, с. Біївці, Лубенський район, Харківська область — 13 грудня 1963, Черкаси) — український поет і журналіст, шістдесятник.
Життєпис
Спочатку навчався у Біївській початковій школі. Після закінчення середньої школи в Тарандинцях вступив на факультет журналістики Київського університету. Після закінчення факультету журналістики (1957) працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», пізніше кореспондентом «Робітничої Газети» в Черкаській області. 1962 року Василь Симоненко разом з Аллою Горською та Лесем Танюком виявив місця поховань розстріляних органами НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні (про останнє було зроблено заяву до міської ради). Влітку 1962 поета жорстоко побили працівники міліції залізничної станції їм. Т. Шевченка (м. Сміла). На думку друзів поета, це побиття було не випадковим. Відтоді й почало погіршуватися здоров'я поета.
З весни 1963 хвороба Василя Симоненка постійно загострювалася. Нестерпно боліли поперек, нирки. На початку вересня він ліг у лікарню — обласний ліксанупр (мав таке право як журналіст). Невдовзі лікарі повідомили родині жахливий діагноз — рак нирок. Зробили операцію, але безрезультатно. У ніч з 13 на 14 грудня 1963 серце митця припинило битися.
Писати вірші почав ще в студентські роки, але в умовах прискіпливої радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963).
Уже в ті роки набули великої популярності самовидавні поезії Симоненка, що поклали початок українському рухові опору 1960-70-х pp. Тематично вони становили сатиру на радянський лад («Некролог кукурудзяному качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого чоловіка»), зображення важкого життя радянських людей, особливо селянства («Дума про щастя», «Одинока матір»), викриття жорстокостей радянської деспотії («Брама», «Гранітні обеліски, як медузи …»), таврування російського великодержавного шовінізму («Курдському братові») тощо. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї Батьківщини («Задивляюсь у твої зіниці», «Є тисячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.). Самвидавною творчістю Симоненко, за визначенням сучасної критики, став на шлях, указаний Т.Шевченком, й увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України 2-ї половини 20 ст..
Доля літературної спадщини Симоненка невідома. Його самвидавна поезія, у сучасній Україні лише в незначній частині опублікована у сфальшованому вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами поетового щоденника «Окрайці думок») у журналі «Сучасність» (1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965 і 1973).
В УРСР по смерті Симоненка видано з його спадщини казку «Подорож у країну Навпаки» (1964), збірку поезій «Земне тяжіння» (1964), вибір із творчості «Поезії» (1966) та збірку новел «Вино з троянд» (1965; ці новели також увійшли у друге видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
Радянська критика у перше десятиліття по смерті Симоненка намагалася паралізувати вплив його самвидавної поезії цілковитим замовчуванням її, водночас канонізуючи підцензурну спадщину померлого поета як бездоганно «партійну». Але після 1972, за виразної тенденції до замовчування творчості Симоненка загалом, розпочато ревізію її як несумісної з «партійністю» в літературі (М.Шамота). Зате високу оцінку, з особливим підкресленням громадської мужності поета, дістала поезія Симоненка у самвидавній критиці (Іван Дзюба, Іван Світличний, Євген Сверстюк).
Вшанування пам'яті
У Черкасах діє Літературно-меморіальний музей Василя Симоненка. Черкаська спеціалізована школа №33 носить його ім'я.
1965 року на громадських засадах створено музей у рідному селі поета (в хаті, де він народився. Ім'ям поета названі вулиці у багатьох містах України, зокрема, 1999 року в Голосіївському районі Києва (див. вулиця Василя Симоненка (Київ)).
25 грудня 2008 року Національний банк України випустив в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену поету.
17 листопада 2010 року у Черкасах біля Палацу одружень (історичний будинок Щербини на вулиці Фрунзе) відкрили пам'ятник поетові. Автор монумента — Владислав Димйон. Постановою № 184-VIII Верховної Ради України від 11 лютого 2015 року 80 років з дня народження відзначатиметься на державному рівні.
Іменем поета названо п'ять премій:
- Літературна премія «Берег надії» імені Василя Симоненка (1986—2013),
- Літературна премія імені Василя Симоненка НСПУ (1987—2010),
- Всеукраїнська літературна премія імені Василя Симоненка (2012),
- Лубенська районна літературно-мистецька премія імені Василя Симоненка (2000),
- Журналістська премія імені Василя Симоненка (2012).
Твори
Поезії:
- "Баба Онися"
- "Вона прийшла"
- "Гей, нові колумби й магеллани"
- "Грудочка землі"
- «Де зараз ви, кати мого народу?..»
- "Дід умер"
- "Дума про щастя"
- «Є в коханні і будні, і свята…»
 |
| Пам'ятник у Черкасах |
- "Жорна"
- "Злодій"
- «Задивляюсь у твої зіниці…»
- "Кирпатий барометр"
- "Кривда"
- "Курдському братові"
- "Лебеді материнства"
- "Леся Українка"
- "Любов"
- «Ми думаєм про вас…»
- "Монархи"
- "Моя мова"
- "Ні, не вмерла Україна!"
- "Перехожий"
- "Піч"
- "Порада товаришеві з КДБ"
- "Прирученим патріотам"
- "Русь"
- "Салюти миру"
- "Старість"
- «Там, у степу, схрестилися дороги…»
- «Ти знаєш, що ти людина?..» (16.11.1962)
- "Україні"
- "Український лев"
- «Флегматично зима тротуаром поскрипує…»
- «Хто у тому винен, я не знаю…»
- "Ще один протест"
- «Чорні від страждання мої ночі…»
Віршовані казки: "Казка про Дурила", "Подорож у країну Навпаки", "Цар Плаксій та Лоскотон"
Проза: "Вино з троянд".
Комментариев нет:
Отправить комментарий